Чорнобиль - наш біль, наш страх, він живий і все пам’ятає
Минає вже тридцять п’ята весна, яка віддаляє нас від тієї жахливої катастрофи на 4-му енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції, її дата 26 квітня 1986-го.
Нічна аварія сколихнула все людство не лише своєю руйнівною силою, а й мужністю тих, хто першим зіткнувся з її страшними наслідками. Їх називають по-різному: чорнобильці, ліквідатори. Вони ціною власного життя та долі стали на захист й спасіння мільйонів. Усі вони – герої. І, ми маємо пам’ятати, яка вартість перемоги над техногенною стихією та шанувати подвиг цих скромних звитяжців.
В пожежній охороні нашого міста працював Лавецький Юрій Олександрович. У 1986-му вогнеборцю довелось на собі відчути «присмак» радіації.
Юрій Олександрович народився 27 травня 1963 року в місті Дніпродзержинськ. В 1982-му році закінчив технолого-економічний технікум міста. З 1982-го по 1984-й роки проходив службу в радянській армії у підрозділах внутрішніх військ в місті Архангельськ.
30 жовтня 1985-го року Юрія Лавецького було прийнято на службу до лав пожежної охорони нашого міста. Юрій одразу зрозумів - це його покликання, пожежна частина стала другим домом, а колектив – родиною. Перша посада – пожежний самостійної воєнізованої пожежної частини № 7.
Життя молодого Лавецького било ключем. Улюблена робота, щаслива родина. Йшов 1986-й рік. Техногенна аварія світового масштабу на Чорнобильській АЕС змусила вогнеборця працювати на «зараженій» території. Зважаючи на неминучість отримання доз радіації Юрій все ж таки виїхав до Чорнобиля.
«Прийшов наказ відрядити, - розповідає Юрій Олександрович, - ми мали їхати. Це наш службовий обов’язок перед державою та нащадками. З 24-го червня 1986-го наш зведений загін Дніпропетровщини рушив до Київської області виконувати завдання за призначенням в 30-ти кілометровій зоні відчуження на території станції».
На той момент, коли Юрій Лавецький від’їжджав у відрядження до Чорнобиля, його сину було лише три місяці.
«Якихось особливих спогадів про ті дні у мене нема. Більш за все вражали крізь напівзруйновані будинки, безлюдність та плодоносні дерева. А кожного дня виконання службових обов’язків та несення служби, потім дорога до місця дислокації, вечеря, а зранку знову те саме, - ділиться спогадами рятівник. Спочатку базувалися ми в будівлі середньої школи населеного пункту Залісся. Через 10 діб несли службу на території самої станції, там будівлю машинного залу було облаштовано пожежними цистернами».
Всіх завжди цікавить питання, а як же ліквідатори захищалися від радіації? «В нас були респіратори, які захищали органи дихання, також видали спеціальні йодовмісні пігулки. Фахівцями дозиметричного контролю вівся облік отриманих доз радіації. Медичні працівники відбирали кров та контролювали рівень лейкоцитів», - згадує Юрій. В літню спеку було не так солодко, а в респіраторі дихати було нестерпно».
В полях високої радіації доводилось гасити пожежі різного ступеня складності, вивчали розташування гідрантів, адже більша частина була засипана від вибуху. А протипожежне водопостачання – це головне в ліквідації пожеж.
На питання про що думали, перебуваючи у зоні відчуження, ліквідатор відповідає коротко: «Як вижити в тому жаркому пеклі!». Проте, дуже сильний та позитивно настроєний чоловік, додає: «Не все так погано було. Ми ж молоді були. Навіть ходили до місцевого клубу, коли приїжджали відомі артисти».
Про небезпечність проведених робіт говорить такий факт – багатьох з ким вогнеборець проходив службу у Чорнобилі вже немає в живих. Товариші по службі помирали від великої дози отриманої радіації, решта залишились інвалідами на все життя.
В документах у Юрія Лавецького зазначено, що перебуваючи на ЧАЕС він отримав опромінення в 16,4 рентген. Він має статус чорнобильця І категорії та 3-тю групу інвалідності. Але про свої недуги після перебування у Чорнобилі розповідати не любить. Говорить, що все залежить від стану душі: «хворіє той, хто вважає себе хворим». Ось такі вони сильні чоловіки…
Не дивлячись на небезпечність своєї професії та участь в чорнобильській історії, Юрій душею і серцем прикипів до пожежної охорони. Саме в цій службі бачив своє майбутнє і не збирався зупинятися на досягнутому. Тому постійно підвищував свою кваліфікацію в закладах пожежно-рятувальної справи. І, вже згодом став командиром відділення, а потім начальником караулу.
Двадцять два роки служби Юрія Лавецького минули серед нелегких буднів, в гучному реві пожежних сирен та у спекотних відблисках вогню.
Кожне бойове чергування, кожен виклик на допомогу людям та рятування їх від вогняної стихії Юрій добре пам’ятає. За час служби врятував не одне людське життя. Юрій Олександрович розповідає: «що для пожежного важче всього пережити той момент, коли бачиш як помирає, здавалося б вже врятована тобою людина».
У 2005 році Юрій Лавецький пішов на пенсію з посади інженера групи обслуговування самостійної державної пожежно-рятувальної частини № 7 міста, в званні старший лейтенант внутрішньої служби. Вже у 2006 році указом Президента України було присвоєно звання капітан внутрішньої служби.
Юрій Лавецький має заслужені нагороди та відзнаки. «За відвагу на пожежі» - таку назву носить одна з медалей рятівника. Проте, як говорить ліквідатор аварії: «До них відношусь спокійно, відчуваю вдячність людей за виконану роботу. Проте, жодна нагорода не замінить головного – пам’ять про мертвих і турботу про живих».
Велика Вам шана, велике спасибі за те, що Ви свідомо віддавали частку свого життя заради майбутнього. Нехай ця мужність ніколи не буде забута нинішнім і наступними поколіннями. Дякуємо за вірність обов’язку, присязі та готовність до самопожертви.
Анна Шулаєва, речниця Кам’янського МУ ГУ ДСНС України
у Дніпропетровській області
