Великий Шевченко – 209 років від дня народження національного генія

«Для багатьох поколінь українців – і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з її буттям продовжується нею, вбираючи в себе нові дні і новий досвід народу, відзиваючись на нові болі й думи, стаючи до нових скрижалів долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічнім шляху до Шевченка...»

Секретар Кам’янської міської ради Наталія Ктітарова

         Тарас Шевченко для України і в Україні житиме вічно. Він сьогодні, як ніколи, органічно злився зі своїм великим, нескореним народом і твердо ступає повсюдно у  вільній державі, підсвідомо і свідомо через уста кожного із мучеників нації незалежно від віку промовляє до кривдників:

«свою Україну любіть,

Любіть її... во время люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть»

                     Своєю творчістю Т. Г. Шевченко відкрив нову епоху в українській літературі, створив чудові зразки поезії, які могутньо зазвучали над світом, як пристрасний заклик до активної боротьби за кращу долю. Натхненні поетичні твори Тараса Шевченка – неоціненний скарб світової літератури – стали надбанням широких народних мас.

         Т.Г.Шевченка без перебільшення можна назвати і геніальним художником. У його картинах відбилася вся глибина і самобутність його особистості.  Це прекрасно, що нині ми повертаємо собі національну самосвідомість під знаком Шевченка. Бо він був гуманістом та інтернаціоналістом, не мав ані краплини упередженості проти інших народів; любив Україну, за неї стояв непохитно, і себе віддав не тому, що хотів її підняти над іншими народами, а тому що хотів бачити її рівною з іншими
у сім’ї світовій - «сім’ї вольній, новій».

         За два століття після смерті поета накопичений величезний інформаційний матеріал про його життя і творчість. Видані цікаві спогади сучасників: художників, літераторів, громадських діячів, істориків, етнографів, акторів, представників духовенства, військових, політиків, рідних і близьких поета, і навіть звичайних селян. У цих спогадах по крихітках відтворюється живий і неповторний образ Тараса Григоровича, його чуйна і зворушлива душа, погляди й світогляд.

         Ми щиро захоплюємося високим образом Кобзаря, його громадянською принциповістю і моральною чистотою, почуттям соціальної і національної справедливості, відданістю правді і свободі. Та чи можемо сповна уявити собі, що за цим стояло, скільки це вимагало душевних сил і боротьби, скільки це коштувало мук і болю, скільки для цього треба було прозрінь думки і висоти духу? Щоб це уявити, треба добре знати не лише самого Шевченка, а й його епоху, атмосферу життя суспільства, його сучасників. І не тільки однодумців та друзів, а й супротивників, опонентів і антиподів. Увесь широкий спектр поглядів, інтересів і настроїв епохи, що у своїй сукупності й створювали ту історичну реальність, в якій він був собою.

         Великий подвиг Тараса Шевченка полягав передусім у тому, що відроджувану літературу свого народу він запліднив найпередовішими ідеями свого часу і навіть випереджальними. Не запозиченими
(хоч начитаність його, відбита в щоденниках і в автобіографічних повістях, безсумнівна, а зацікавлення його досягненнями людської думки було постійно велике), а тими, до яких підводив і досвід власного народу, які народжувалися з болю і роздумів про нього, з потреб боротьби за його кращу долю, за його майбутнє. І, звичайно ж, з високого поняття про людину, про людство.

         Тарас Григорович Шевченко – творець в українській літературі, в духовному житті України того могутнього і нещадного духу національної самокритики, того “національного сорому”, який завжди є потребою і передумовою великого національного руху, національного відродження. Його поезія давно стала нетлінною і важливою частиною духовного єства українського народу. І це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть. З чого черпають сили й надії. У глибини майбутнього посилав він свої непорушні заповіти синам свого народу, і серед цих заповітів перший і останній:

… «на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люди на землі…»

             Чи не найважливішим у сьогоденні є його заклик до єднання всіх здорових сил української нації в ім’я утвердження нашої незалежної держави:

… «Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
…

І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє…
Обніміться, брати мої,
Молю вас, благаю!»

            Щороку весна нагадує нам про Тараса, про незбагненну суть його Слова. І кожного року в березні місяці українці вшановують пам’ять видатного Кобзаря, патріота України.

         Стало доброю традицією проводити документальні виставки
в архівному управлінні Кам’янської міської ради, присвячені Дню народження видатного Митця. На виставці експонуються: збірники поезій, копії документів про життя і творчість поета, колекція Кобзарів. Найдорожчий для архівістів «Кобзар» (орієнтовний період видання 1911–1917 роки), подарований архівному управлінню О.Ковалем.

         Колекція збірників творів поета поповнилась новими екземплярами та портретом Т.Г.Шевченка.

         Частиною виставки є копії сепій Т.Г.Шевченка – малюнки, що їх виконали фарбою сіро-коричневого кольору, відомою під назвою сепії (виготовляється з так званої чорнильної залози морських каракатиць).

         До сепії Шевченко звертався дуже часто, особливо в період заслання у Казахстані, і створив чудові зразки своєрідного монохромного живопису, віртуозно використовуючи прозорість фарби, найтонші градації коричневого кольору. В цій техніці він досяг виняткової майстерності відтворення простору, світлотіньового моделювання предметного оточення, психологічної його характеристики. Сепію художник використовував у роботі над ілюстраціями, для виконання підготовчих малюнків до гравірування, в пейзажних замальовках і особливо успішно – в портретах і сюжетних малюнках, що мають самостійне мистецьке значення. Він настільки призвичаївся до цієї фарби, що, коли не її не було під рукою, розробляв до тону її бістр. Бістр – чорно-біла фарба, яку виготовляють із сажі букового дерева.

         Шевченко почав використовувати сепію ще під час навчання в Петербурзькій Академії мистецтв. Він міг бачити малюнки свого вчителя
К. Брюллова, виконані в Італії і Греції. До цієї техніки він вдавався в роботі над малюнками, які виконав на Смоленському кладовищі, зокрема, працюючи над картиною “Хлопчик - жебрак, що дає хліб собаці”, за яку у вересні 1840 здобув срібну медаль 2-го ступеня. Сепією виконано ілюстрацію до повісті М. Гоголя “Тарас Бульба”(1842), а також два начерки “Сліпий” (“Невольник”) (1843).

Підготовлено архівним управлінням Кам’янської міської ради