У Києві діє виставковий проект «Battle of memories: міфи та реалії радянської доби»
У київському Музеї Івана Гончара відкрився виставковий проект «Battle of memories: міфи та реалії радянської доби», створений Музеєм історії міста Кам’янське спільно з Українським інститутом національної пам’яті.
Проект допомагає глядачеві зануритися у життя брєжнєвського часу та просто і доступно, через побут, засоби пропаганди та артефакти тих часів, які формують емпатійне занурення у світ «маленької людини» тоталітарної епохи, зазирнути за межі несправжніх переконань і сталих уявлень, а молодому поколінню скласти власну неупереджену думку та зробити висновки.
«Багато хто ще й сьогодні ідеалізує образ радянської дійсності. Це робиться не випадково, бо повернення до СРСР є ідеологічною базою російської пропаганди. Сучасна Росія прагне повернення свого імперського статусу і СРСР є для них зразком найбільшого розквіту російського імперського проекту. І очевидно, що цей вплив російської пропаганди має місце і в Україні. Як не дивно, цю роботу треба проводити і серед молоді. Як показує практика Росії, там молоді люди, народжені далеко після 1991 року, завдяки цій пропаганді, так само ностальгують за тими часами. Вони вірять в те, що тоді було краще, ніж зараз, вірять в те, що там була можливість для самореалізації. І ці міфи переймає й українська молодь. Тому надзвичайно важливо проводити такі виставки, які десакралізують радянський міф. Виставка називається «Battle of memories», «Битва пам’ятей». І це справді битва між тим уявним, що нам постійно нав’язують, і тим, як усе було насправді», – зазначив один з ідеологів проекту, історик Володимир В’ятрович.
Виставка побудована на контрастах. Після першої зали, в якій побудоване коло української ідентичності, що стискається до центру через «тиск» усіляких наказів та постанов, розміщених у зовнішньому квадраті, друга і наступні зали занурюють у радянську атмосферу. Тут представлені зразки пропаганди (наприклад, слогани про боротьбу за мир контрастують з інформацією про війну в Афганістані та інші локальні конфлікти, часто провоковані та підтримувані СРСР). Надалі глядач потрапляє в кімнату, яка демонструє реалії радянського побуту з примітивним посудом, порожніми гастрономними холодильниками із табличками російською «Яиц нет» та «Ушла на обед», типовим гардеробом радянської людини (і, як протиставлення – відоме фото 1959 року, коли моделі відомого французького кутюр’є Крістіана Діора пройшлися вулицями Москви, де їх сприймали, як інопланетян). Четверта зала допомагає відчути тиск системи на тих, хто наважувався мати власну думку, відмінну від «генеральної лінії партії».
Виставка отримала грант Українського культурного Фонду.
«Я народилася в ті часи і я теж була частиною тієї системи. Ми всі тоді жили в тих реаліях, бо інших не було. Але я не скажу, що ті спогади є для мене найкращими. Якщо спитати мене, чи хотіла б я повернутися туди, то відповідь буде однозначною: ні. І особливо гостро це відчуваєш на таких виставках. Дякую організаторам за таку можливість показати тим, хто ностальгує за тими часами, як усе було насправді», – поділилася враженнями голова Українського культурного Фонду Марина Порошенко.
Організатори виставки свідомо зупинилися на відносно стабільних часах, епосі Брежнєва, коли не було таких масових репресій та геноциду і який російська пропаганда зараз найбільше глорифікує. Але виставка дає відчути, що попри це, держава намагалася цілковито контролювати людину. В експозиції представлені інформаційні блоки про культ вождя («Дорогой Леонид Ильич»), радянський імперіалізм («СССР – оплот мира»), «совковий» побут («Все для блага человека»), а також – контроль свідомості («Моральный кодекс строителя коммунизма»), переслідування інакодумців («Соблюдай бдительность») та виступи людини проти системи («Органы не ошибаются…»).
«Я пройшовся виставкою і наче знову занурився в ті часи. Це боляче, але це потрібно. Наша пам’ять побудована так, що ми намагаємося забути погане. І суспільна пам’ять також: ми витісняємо спогади про репресії, про Голодомор, про біль і несправедливість. Але пам’ять про це є частиною нашої ідентичності, без якої ми не можемо будувати наше майбутнє. Радянський монстр, проти якого ми намагалися боротися власними силами, стояв на двох китах: на насильстві і на брехні. Ця виставка є продовженням нашої боротьби, бо вона відкриває очі на правду. Особливо я рекомендував би її для молоді», – розповів відомий дисидент, голова ВААД України, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України Йосип Зісельс.
Виставка демонструє приклад сучасного підходу до подачі цієї інформації. Експозиція, крім візуального сприйняття експонатів, має мультимедійну складову: звук, відео, аудіо.
«Ця виставка є спробою запустити процес внутрішньої декомунізації. Це спроба очистити свідомість людей, звільнити її від тих фальшивих цінностей, які лишилися з радянських часів. Адже, як свідчать соціологічні опитування, біля 30% українців досі ностальгують за Радянським Союзом», – наголосила cпівкуратор виставки, співробітниця Українського інституту національної пам’яті Наталія Іванченко.
В основу виставки лягла колекція портретів Леоніда Брежнєва та інші раритети радянської доби, зібрані працівниками музею історії міста Кам’янського. Організатори виставки сподіваються, що ця експозиція стане прикладом для інших музеїв, які досі лишаються заповідниками радянського дискурсу.
«В умовах російської агресії та інформаційної війни цей проект має стати пересторогою проти маніпуляції людською свідомістю та спонукати до критичного мислення», – зазначила директор музею, співкуратор виставки Наталія Буланова.
Представлені на виставці артефакти – колекція історичного музею міста Кам’янське Дніпропетровської області. Виставка розміщена у п’яти залах, у одному з яких відбуваються освітні та презентаційні заходи.
4-5 жовтня тут відбудеться семінар для регіональних музеїв за участі міжнародних спікерів.
Для студентів та учнів передбачена освітня програма, через яку вони зможуть відчути життя «простого радянського школяра»: що вони відчували, що могли бачити, читати, яку музику слухати (за книгою «Як я руйнувала імперію» української письменниці Зірки Мензатюк). А також кураторські екскурсії і багато іншого.
