У бібліотечному клубі Кам’янського пройшло засідання «Жіноча хустка: містичний оберіг»

У клубі «Золотий ієрогліф життя», що діє при Кам’янській бібліотеці-філії №6, пройшло засідання на тему «Жіноча хустка: містичний оберіг».

Завідувач філії Лариса Польська розповіла, що хустка – доволі популярний предмет у гардеробі сучасної жінки, але вже радше як яскравий і модний аксесуар. Разом з тим, хустка – це невід’ємна частина української культурної спадщини. Вона є символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи, оберегом і важливим ритуальним предметом. Споконвіку на українських землях хустка була не просто обов’язковим головним убором для заміжніх жінок, а й особливим сакральним предметом, реліквією, що передавалась із покоління в покоління.

Хустки супроводжували людину протягом усього життя. Їх традиційно використовували, коли народжувалася дитина, а потім на хрестинах. Коли до дівчини приходили свататися, то вона мала винести судженому хустку на знак згоди, що виходить заміж по любові. На весіллі й донині збереглася традиція тричі покривати цим головним убором наречену, що означає її перехід у статус заміжньої жінки.

Раніше хустки були прикрашені геометричними фігурами, в основному білого кольору, їх вишивали вручну сріблом чи золотом. З XVIII сторіччя з’явилися хустки з квітковими орнаментами. Ці візерунки, що збереглися й донині, походять від південних слов’ян, турків і персів.

Хустка здавна відігравала магічну роль. Тому вона була невід’ємним атрибутом на весільному обряді. Зокрема, донині зберігся звичай «покривання» молодої хусткою. Це означало, що вона ніколи вже не піде на вечорниці, до дівчат, бо стає заміжньою жінкою, господинею в домі.

В українців за часів козаччини існував звичай: кожна дівчина дарувала вишиту хустку своєму нареченому. Хустина символізувала вірне кохання.

Присутні жінки дізналися багато цікавого і корисного.